Історична довідка

 

Острог — старовинне місто з цікавою історією та унікальними пам’ятками архітектури. Тут знаходиться одне із чудес України — Острозький замок. Знахідки, виявлені при археологічних дослідженнях, засвідчують, що територія теперішнього міста була заселена ще в 4–3 тисячолітті до н.е., потужним воно було і в давньослов’янський час. Археологи виявили крупне слов’янське поселення, що функціонувало вже у VIII столітті і знаходилося на місці Ринкової площі. Відтоді місцеве населення не покидало цієї території, змінювалася лише кількість людей, що населяли наше місто.

Острог вперше згадується в 1100 році. У XIV–XVII ст. місто було столицею князівства Острозького. У самому князівстві існував окремий адміністративний та військовий устрій зі своїм судочинством. Князі утримували власні війська, які складалися із професійних дружин та ополчення васалів. Острог з 70-х рр. ХVI ст. став найвидатнішим центром освіти і культури всієї України. У місті потужно розвивалося музичне мистецтво, цех скрипалів складався з 22 музик, які писали і виконували знаменитий острозький наспів. При княжому дворі працювало шість художників (це вперше було зафіксовано таку кількість митців при світський резиденції). Були також сильні позиції ремісничих майстрів: золотарів, зброярів, гончарів і т. д.

Упродовж двох з половиною століть князі Острозькі відігравали одну з ключових ролей в історії руських земель Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Покровителем роду князів Острозьких вважається святий преподобний князь Федір (Феодосій) Острозький. За переказами князь брав участь у Грюнвальдській битві 1410 року, де очолював волинські полки. В уже доволі поважному віці князь Федір покинув спокуси цього світу та княжу славу і прийняв монарший постриг в Києво-Печерському монастирі. Після смерті князя мощі Федора Острозького були знайдені монахами нетлінними, біля них почали творитися чудеса. Тому православна церква оголосила князя Федора Острозького святим та преподобним. Його мощі до нашого часу зберігаються на дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Одним із найвидатніших воєначальників в родині  Острозьких був князь Костянтин Іванович. Сучасники називали гетьмана “другим Ганнібалом, Пірром і Сципіоном руським і литовським… мужем святої пам’яті і надзвичайно прославленої діяльності”.  Проте поразка 1500  року на річці Ведроші від московського війська мала для нього трагічний фінал. Майже вісім тисяч його воїнів загинуло, а всі воєводи разом із князем потрапили в полон. Сім років Костянтин Іванович провів у Вологді та Москві, двічі намагався втекти з полону. І лише з третьої спроби йому вдалося утекти так званим «татарським шляхом» до Литви. Блискуча перемога над московським військом в битві під Оршею 8 вересня 1514 року стала відповіддю за сім років неволі. В цьому бою князь переміг московітів із втричі меншим чисельно військом. У 1522 р. 17 серпня король Жигимонт І надав Костянтину Івановичу право користуватися червоним воском для запечатування документів, що було королівською прерогативою.

Особливе місце серед представників роду Острозьких  належить київському воєводі Василю-Костянтину Костянтиновичу (1526–1608рр.), який брав активну участь практично в усіх важливих подіях свого часу, що стосувалися політичного, церковного і культурно-освітнього життя держави. Багато дослідників вказують на казкове багатство князя, яке гарантувало йому авторитет та безмежну владу на території всієї Русі. За цією версією, прибутки Острозького були настільки великими, що він дозволяв собі утримувати кількатисячний двір і не зважати на королівські розпорядження та накази. У його володіннях було 100 міст, 40 замків і понад 1300 сіл. Дворецьким у нього був сенатор польського сейму, який отримував 7000 золотих за те, що двічі на рік з’являвся до князя у замок в Острозі і виконував роль офіціанта, подаючи князю напої та наїдки. Православні письменники особливо підкреслювали наполегливу діяльність князя у створенні православного навчального закладу «Острозької академії» та облаштуванні в Острозі друкарні.

Випускники Острозької академії залишили помітний слід не лише в історії Острога, але й України загалом. Так, наприклад, Северин Наливайко, колишній сотник княжого надвірного війська та організатор козацьких загонів для відсічі ординцям був найпомітнішою постаттю козацької війни 1594-1596 р.р. став острожанин . Це один випускник академії став видатним полководцем, дипломатом, військово-політичним організатором козацтва, гетьманом Війська Запорозького. Це Петро Конашевич-Сагайдачний, військову славу принесли йому морські походи на кримські і турецькі береги.

Острожани брали активну участь в подіях Великої національно-визвольної війни, що під проводом Богдана Хмельницького розпочалася у 1648 р. Однак місто зазнало значних руйнувань під час цих військових подій.

За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Острог потрапив до складу Польщі. З того часу місто не припиняло бути культурним та освітнім осередком волинських земель. Тут продовжував свою діяльність єзуїтський колегіум, призначений для навчання волинської шляхетської молоді і підготовки нових членів ордену, а з 1777 р. – 4-класна василіанська школа. В Острозі другої половини XVIII ст. працювала іконописна майстерня, роботи якої можна зустріти в діючих храмах і музеях Волині. Тут писали ікони, на яких святі мали усміхнене обличчя. Також на території Острога був збудований монастир капуцинів.

1793р. відбувся другий поділ Польщі, згідно якого Острог увійшов до складу Російської імперії. В 1795 р. в приміщеннях колишнього єзуїтського колегіуму, залишених з волі російських властей монахами-василіанами, відкрився Преображенський чоловічий православний монастир. З 1796 по 1825 років в Острозі діяла Волинська духовна семінарія – єдина на той час в краї середня школа поза польською освітньою мережею Волині. Семінарія успадкувала не тільки приміщення, але й і бібліотеку Острозького єзуїтського колегіуму разом із виданнями з книгозбірні Острозької академії.

В ХІХ ст. відбувається певна активізація у розвитку освіти та культури у місті. В Острозі відкрито дворянське училище(1850р.), яке у 1858р. реорганізовано у прогімназію. В 80-х р. тут навчався український вчений-філолог, сходознавець Агатангел Кримський.

Подією, що пожвавила громадське життя Острога і привернуло до нього увагу вищих придворних кіл, суспільної думки і преси, стало заснування в місті у 1865 р. Кирило-Мефодіївського православного братства. Ініціатором його створення стала Антоніна Блудова. Острог XIX – п. XX ст. залишався невеликим повітовим містом, розташованим осторонь новозбудованих шосейних і залізничних шляхів.

Неодноразова зміна державної влади супроводжувала життя Острога в 1918-1920 р.р. Так, лише Радянська влада на чолі з більшовицьким повітовим ревкомом встановлювалася в місті тричі (січень 1918 р., 1 травня 1919 р., З липня 1920 р.), двічі місто займали польські війська (14 серпня 1919 р. і в другій половині 1920 р.), лише з кінця 1917 р. по квітень 1919 р. (з невеликою перервою) влада в Острозі належала представникам Української Народної Республіки (Центральної Ради та Директорії) та Української держави (гетьманату), та й то за австро-німецької військово-окупаційної присутності на протязі майже всього 1918р.

За підсумками польсько-радянської війни 1920 р. Острог дістався Польщі, що й підтвердив Ризький мирний договір 1921 р. між цією відродженою державою і радянськими республіками Росії та України. Острог залишився повітовим містом Волинського воєводства з центром у Луцьку, однак значна частина колишнього Острозького повіту опинилася на радянській стороні кордону, який пролягав всього за кілька кілометрів від міста.

3 липня 1941 р. Острог окупували гітлерівські війська. За роки фашистського “нового порядку” в Острозі було розстріляно 6400 мирних громадян, вивезено на каторгу 257 юнаків і дівчат, В ході геноциду окупантів щодо мирного єврейського населення, перша масова акція якого відбулася 4 серпня 1941 р. (майже за два місяці до трагедії Бабиного Яру в Києві), загинула одна з найдавніших в Україні єврейських громад.

Нового розвитку місто набуло вже за часів незалежної України. У 1994р. указом Президента України в місті було відкрито Острозький Вищий Колегіум, який вже в 2000 році отримав статус Національного університету «Острозька академія». Зараз Острог – це невеличкий районний центр, який пишається своїм культурним надбанням та має можливість і бажання знову стати центром освіти та культури України.