Йому вдається закохати в місто з першого слова

Він з легкістю може зацікавити й захопливо розповісти про давні книги та рукописи як для серйозних професорів, так і для юних першокласників. Анатолій Сергійович знає сотні історій і має неперевершене почуття гумору. А ще він музикант без відповідної освіти (грає на барабані), велосипедист, гравець у шахи, колишній боксер, палкий спортивний уболівальник і найбільший знавець старих фото Острога. А коли ви розгорнете книгу відгуків Музею книги та друкарства, будете враженні неймовірною кількістю вдячних і захопливих дописів відвідувачів. Більше того, в інтернеті, ті хто бував в Острозі, рекомендують обов’язково піти на екскурсію саме до нього. Напевно, ви вже здогадалися, що йтиметься про Анатолія Хеленюка, старшого наукового співробітника Музею книги та друкарства.

Острожанин Анатолій Хеленюк про свої шкільні роки згадує, що був дуже активною дитиною: виступав на сцені, співав, танцював (до речі, і сьогодні він учасник багатьох художніх колективів районного будинку культури та  Острозької ДШМ, а також  гурту «Вечірня школа»), займався спортом, але вчився погано.  Як зазвичай, і під час нашої розмови Анатолій Сергійович жартує, що його ледь не вигнали з 8-го класу. І лише через активну участь у художній самодіяльності та спорті цього не зробили. Після школи він вирішив, що не буде йти до вищого навчального закладу – був переконаний, що нікуди не вступить.  Відповідно, удома теж не збирався сидіти, тому пішов працювати на меблеву фабрику, а далі була служба в армії у Сибіру та на Далекому Сході. Повернувшись додому, вступив до  Рівненського державного інститут культури на спеціальність «Бібліографія та бібліотекознавство».

Отримавши диплом, його за розподілом направили працювати у бібліотеку Бродівського. Та все ж, там Анатолій Хеленюк не працював. Ще коли він навчався в Рівному, в Острозі розпочали створювати Музею книги. Тому повернувшись додому, він поцікавився про можливість працевлаштування там. І з 1983 року, з перервою у три роки (1987 – 1990 рр. ), коли був тренером із боксу, Анатолій Хеленюк працює у нинішньому КЗ «Державний історико-культурний заповідник м. Острога». Спочатку до 1985 у замку, а далі у Музеї книги та друкарства.

Пане Анатолію, чи пам’ятаєте свою першу екскурсію?

– О, перша екскурсія… Це був не просто жах, це була катастрофа. За всіма правилами, молодий екскурсовод мав проводити першу екскурсію для дітей. Та мої колеги вирішили провести бойове хрещення, – розповідає з посмішкою Анатолій Сергійович. – До музею приїхала група старших людей віком після 70-ти. Заступник директора ще пожартував: що пенсіонери, що діти – однаково. От я і згодився. Узяв обов’язковий атрибут екскурсовода того часу – указку – і пішов працювати. Природно, я дуже хвилювався. Під час екскурсії теорія колеги не підтвердилася, пенсіонери виявилися допитливими й ставили багато питань. Коли ми дійшли до кімнати з криницею, одна пані мені зробила зауваження, щоб я так не хвилювався, бо цією указкою повиколюю їм очі. Мені здавалося, що це був повний провал.

– Ви провели вже не одну сотню, а то й тисячу екскурсій для гостей міста. Що найчастіше вас запитують? Чи були якісь кумедні питання?

– Ну, жінки після сорока запитують, чи я не одружений (сміється). А загалом питань завжди багато, і тепер важко виділити якесь.

З якою аудиторією вам найбільше подобається працювати?

– Люди різні, і зазвичай до нас приходять ті, хто справді хоче дізнатися більше про історію книги, стародруки, побачити раритети. Та все ж особливо люблю працювати з дітьми. Зокрема, найцікавіше спілкуватися з підлітками. Зараз мене дуже тішить, що останні 4 – 5 років стають усе більше популярними сімейні екскурсії. І це дуже класно, що батьки спеціально з дітьми їдуть у такі туристичні тури на вихідні до музеїв. Вони переймаються і роблять усе, аби їхні діти цікавилися і знали історію. До речі, дуже часто такі екскурсанти приїжджають до нас із Києва.

Анатолію Сергійовичу, які локації в Острозі викликають найбільше емоцій у гостей міста?

– Це, беззаперечно, Замкова гора та парк Шевченка. Якимось дивним чином люди відчувають ту потужну позитивну енергетику цього місця, де колись стояли Острозька академія та друкарня з якої вийшла у світ знаменита Острозька Біблія. Також відбудовані  Татарська вежа й Велика синагога викликають неабиякий захват, найперше тому, що гості міста не ймуть віри, що таке взагалі можливо у наш час. Та й загалом усі завжди підкреслюють, що в нас затишне містечко, у якому якось особливо добре.

А особисто Ви яку частину Острога найбільше любите?

– Тут усе дуже просто і банально – Замкова гора. Усе своє дитинство я там провів і знав кожну стежину.

– Чи маєте свою улюблену історію, яку завжди розповідаєте відвідувачам музею та гостям міста?

– О, так! На першому поверсі Музею я завжди розповідаю історію з елементами легенди про унікальну книгу. Зокрема про дофедорівське московське видання анонімного Євангеліє 1555 року. Таких книг усього є 26 – 25 у Москві й одна в Острозі. У наш край вона потрапила завдяки Петру Конашевичу-Сагайдачному. В історії цієї книги переплетено все: навчання Сагайдачного в академії, його робота вчителем, кохання та життєва драма. Це Євангелія довгий час зберігали в церкві с. Ляхів (тепер Кутянка Острозького району). Туди воно потрапило за заповітом Сагайдачного, який виконали його друзі. Аби детальніше почути цю захопливу історію, приходьте до Музею книги та друкарства.

– Ви часто у соцмережах змушуєте острожан поміркувати над тим, що і де зображено на старих фото міста. Розкажіть, як почалося це захоплення раритетними фото?

– Та з музею все і розпочалося. Усі фото я збираю для музейної колекції. Для мене це дуже важливе захоплення. Окрім того, я ще трішки пам’ятаю те старе місто – місто мого дитинства, яке тепер тільки на фото. Коли до рук потрапляє нова світлина, це завжди цікава загадка історії, яку кортить розгадати. От зараз у мене велика дилема – не можу визначити, де в Острозі був один будинок.

Анатолію Сергійовичу, за що ви любите свою роботу?

– Напевно, за спілкування з людьми. Адже приїжджають звідусіль. І завжди цікаво поспілкуватися, почути різні думки.

Як би Ви не стали екскурсоводом, ким могли бути?

– Не знаю. Навіть не уявляю себе без своєї роботи.

Яким Ви бачите Острог за 5 – 10 років?

– Я думаю, що все змінюватиметься, бо рух уже є. Так як є, не буде.

На завершення, на Вашу думку, чому туристам варто їхати до Острога?

– Ще у 90-х до нас приїжджав професор із Мюнхена, який загалом бував в Острозі декілька разів, зокрема у той час, коли все було дуже скрутно. Ще тоді він говорив, що якби в Острозі була нормальна інфраструктура, він би своїх студентів на практику привозив тільки до нас. А аргументував він це тим, що тільки в нашому маленькому містечку можна дізнатися і вивчити всю історію України. І, звісно, тут особлива атмосфера. Тому з радістю
чекаємо!

Автор – Інна Собко
Фото – Анастасія Драчук та особистий архів героя

Більше фото

IMG_3125
IMG_3130
IMG_3151
IMG_3119
53293079_457100264828299_5717106073798705152_n
53305581_825304254473245_6495516583497039872_n
IMG_2751
IMG_2734
Хеленюк_1
Хеленюк
Хеленюк_2
Хеленюк_3
Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image... Loading image...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *