Музейник, який у дитинстві мріяв стати бізнесменом

Саме він підрахував, якої висоти була б вежа з монет, що передала княжна Гальшка на розбудову академії. Його добре знають за виконання ролі монаха на нічних і театралізованих екскурсіях міста й університету. Він має феноменальну пам’ять і може розповісти такі деталі, про які гості точно ще не чули. І якщо ви не бували на його екскурсії музеєм Острозької академії, то однозначно багато втратили. Бо те, як в унікальній манері з авторськими доповненнями розповідає історію університету та міста працівник музею та зберігач фондів Музею історії Острозької академії Віталій Бондарчук, нікому не вдається повторити. Англійський гумор острозького інтелектуала надовго зачарує вас і змусить ще раз приїхати, аби знову вирушити з ним у мандрівку крізь віки.

Віталій Олександрович Бондарчук корінний острожани, який виріс у сім’ї місцевої інтелігенції. Батько Олександр Ананійович Бондарчук – відомий археолог, науковець, музейний працівник, мама Ярослава Віталіївна Бондарчук усе життя працювала в музеях міста, була першою директоркою Музею історії Острозької академії, мистецтвознавиця, викладачка НаУОА, авторка низки наукових праць, у яких висвітлює історію нашого краю. Віталій Олександрович продовжив справу батьків.

Навчався у Національному університеті «Острозька академія» на спеціальності «Історія». Має науковий ступінь кандидата історичних наук. Ще під час студентських років почав працювати й волонтерити у КЗ «Державний історико-культурний заповідник м. Острог» та Музеї історії Острозької академії. Зокрема, ще з першого курсу (2004 р.) був волонтером в академічному музеї. З 2008 по 2011 роки працював молодшим науковим співробітником художнього відділу заповідника. Також певний час був доглядачем краєзнавчого музею.

Віталію, чому Ви вирішили стати саме музейником?

– Тут очевидну роль зіграло виховання й особисті вподобання. Мені здається, до певної наукової та дослідницької роботи я був залучений ще з дитячого садочка. Зокрема, я з малку допомагав батьку працювати на розкопках. І, напевно, уже тоді я почав розуміти важливість та цікавість наукових досліджень і відкриттів та необхідності їхньої демонстрації широкому загалу. Загалом я часто бував у музеї – на робочому місці батьків, і якось так ці особисті враження закріпилися. У шкільному віці неабияк вплинула на наукові вподобання моя вчителька історії Тетяна Володимирівна Малецька. Разом із нею я робив свої перші кроки у науковому житті, власне писав і перемагав у обласних етапах Малої академії наук.

За що Ви любите свою роботу?

– Мабуть, за момент комунікації. Бо ти ніколи не знаєш, хто буде в тебе на екскурсії. І приємно те, що переважно на екскурсію приходять хороші люди, цікаві співрозмовники, допитливі екскурсанти, з якими приємно спілкуватися й ділитися тими знаннями, що маєш. І які вдячні як морально, так і часто матеріально.

Чи пригадуєте якісь кумедні питання, що чули від туристів?

– Більшість питань стандартні. І з досвідом можна навіть передбачити з точністю до метра чи хвилини екскурсії, де буде поставлене те чи інше запитання. Бувають каверзні питання, які можуть збити з пантелику, але вони зазвичай стосуються не самої екскурсії, а особистого життя чи політичних поглядів.

Що найбільше дивує гостей міста?

– Люди завжди позитивно реагують на ікони острозької майстерні. Також захват викликає унікальна арабська ікона Божої Матері. Ще туристи добре реагують на карету, що стоїть у замку. Вона насправді не має такої великої історичної значимості, але туристам завжди цікава. І звісно, не лишають туристів байдужими підвали монахів-капуцинів – усі туди хочуть потрапити, бо про них добре проінформовані та знають.

Чи маєте якусь улюблену історію чи легенду, яку завжди розповідаєте для туристів?

– Виконуючи свої професійні обов’язки, я намагаюся до кожної локації чи експонатів, які описую, подавати не лише необхідні дані, а й історію їхнього походження та те, як вони потрапили до музею. І тут треба добре контролювати той момент, що ці історії часто переплітаються з легендами, тому потрібно робити все, аби вони не виходили за межі наукових рамок. А так під час екскурсії завжди розповідаю про те, що традиція метати яйцями в політиків пішла саме з Острога 1636 року, а не з Івано-Франківська 2004. Я не є автором цієї теорії, мені її випадково підказали двоє відвідувачі краєзнавчого музею, коли побачили картину Лідії Іванівни Спаської, на якій зображено історичне великоднє повстання проти Анни-Алоїзи Ходкевич. На картині один із містян стояв у дуже характерній позі людини, яка щось кидає. Цікаво, що коли я це розповідав молодшому сину художниці Климу Васильовичу Спаському, то він відповів, що позував для мами, коли вона писала цього персонажа.

З якою аудиторією вам найбільше подобається працювати?

– Усе ж із тією аудиторією, котра прагне отримати нові знання та враження.

А Ви пам’ятаєте свою першу екскурсію?

– Пам’ятаю свій перший досвід, коли я, будучу волонтером, супроводжував екскурсію, яку вів ректор Ігор Демидович для одного професора. Так як експозиційні зали університетського музею розташовані в різних приміщеннях, то аби Ігор Демидович не відволікався, я мав відкривати замки у дверях, дивитися за експозицією та інше. І цей досвід був моїм повним фіаско. Хоч я заздалегідь відкрив актову залу, її дбайливо зачинила прибиральниця – це я швидко виправив узявши ключі на вахті, а от із дверима, що йшли з корпусу в храм все було складніше. Одним словом, ректору з гостем університету довелося довго стояти під дверима, потім ходити манівцями, а мені – побігати у пошуках потрібних ключів. А першу екскурсію я провів за півроку для працівників Ірпінської податкової академії, і вона по собі  загалом залишила приємні враження. Це щодо екскурсій, а щодо фондової роботи, то я пам’ятаю, як у віці 6 – 7 років мені до рук потрапив бланк паспорта експоната. І я дуже детально туди описав свою іграшку – олов’яного солдатика. Написав за всіма правилами – висоту, колір і так далі, а на місці де мало бути фото, то я приклав солдатика і обвів олівцем. Мама навіть носила цей паспорт на роботу, і її колеги з фондів дуже добре оцінили мою роботу.

Чи маєте якесь хобі, чим полюбляєте займатися у вільний від роботи час?

– Я захоплююся фотографією. Поки на аматорському рівні, але займався трьома видами фото – комерційним, художнім та інформаційним. Наразі постійно фотографую та висвітлюю всі події, що відбуваються в музеї. Окрім того, останнім часом я все більше цікавлюся плівковою фотографією. Також фотографую і самостійно проявляю плівку. Планую ще облаштувати кімнату для мокрого друку.

Яка Ваша улюблена локація в Острозі?

– Останнім часом я полюбив саме місцини навколо НаУОА. Зокрема, скверик перед університетом, бібліотечний парк і стадіон. Вони мені досить близькі, тут затишно, не чути міського шуму. Я люблю тут проводити час. Знову ж таки люблю тут фотографувати.

Як би  Ви не стали музейником, ким би могли бути?

– У дитинстві я любив читати, був частим гостем у дитячій бібліотеці, і так собі в той час планував працювати бібліотекарем. А ще, будучи дитиною дев’яностих, у другому класі, піддавшись віянню часу, я гордо заявив батькам чи друзям, що буду бізнесменом. Правду кажучи, тоді я навіть не знав, що це слово взагалі означає. А потім мені таки пощастило, що ним я не став.

Розкажіть про Ваші найближчі плани?

– Загалом я планую продовжити електронну систематизацію фондів Музею історії Острозької академії. Це допоможе краще їх дослідити та вивчити, а також якісно демонструвати для загалу без прив’язкою не до типу експоната, а до ідеї, яку диктує час. Також мені хочеться займатися науковими дослідженнями, які будуть стосуватися історії родини Іллі Павловича Івашкевича, людини, яка організувала музей у нашому місті.

Яким Ви бачите наше місто за 5 – 10 років?

– Я б дуже хотів, що б Острог нарешті почав справді заробляти на туризмі. Я хочу бачити місто, у якому буде багато туристів, місто, у яке приїжджатимуть юрби, а для острожан стане типовим звук клацання фотокамер й іноземний говір на вулицях.

Віталію Олександровичу, як Ви вважаєте, чому туристу потрібно їхати саме в Острог, а не будь-яке інше місто?

– В Острог варто їхати , бо тут можна розкрити й побачити таємниці свою власного ірраціонального, своєї внутрішньої особистості. Острог – це не тільки набір знань, даних, дат, цифр, експонатів… Ми живемо в епоху інтернету, і їхати кудись за знаннями не завжди логічно. Це більше емоційний вимір. Тут людина, яка приїжджає і бачить ці пам’ятки, архітектуру, краєвиди, відкриває себе, з іншого кращого боку. Свого часу кінорежисер Андрій Тарковський знімав «Дзеркало» про своє дитинство. Тут аналогічно: якщо хочеш побачити себе дитиною, варто приїхати в Острог.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *