Від музиканта до відеографа

Популяризувати місто можна різними способами: розповідати про нього під час екскурсій, писати книги, статті, організовувати художні та фотовиставки, примножувати його славу новими здобутками в різних галузях та інше. Також дієвим способом зацікавити туристів приїхати до Острога є зйомка відеороликів, які іноді можуть показати місто зі зовсім іншого боку й для самих його мешканців. Саме роботою, яка дає можливість поглянути по-новому на те, що нас оточує, щодня займається Андрій Малюський, відеограф родом із Нетішина. Андрій уже декілька років співпрацює з відділом культури і туризму виконкому Острозької міської ради. Він знімав ролики про місто для національного телебачення, робив візуалізацію проекту «Культурний барбакан», фільмував Велику Синагогу, зафіксував Острог із висоти пташиного польоту, створював панорамний тур вулицями та музеями міста, а ще був режисером і автором стрічки «Острог в тіні історії» та проморолику про пластовий захід «Джемборі. 2019».  Як і будь-який оператор і режисер, він завжди лишається за кадром. Скромний хлопець, який захоплюється містом та заворожує його красою інших, творить імідж сучасного Острога з величною та давньою історією.

– Андрію, як Ви обрали свою професію?

– Якщо проаналізувати те, чим я займався у різні періоди свого життя, то можна з упевненістю сказати, що до відео я йшов довго. Моя перша освіта – музикант. Закінчивши школу мистецтв по класу гри на саксофоні, навчався у Рівненському музичному училищі. Чесно кажучи, добре вчився тільки перший рік, а далі вже так собі. Після його закінчення я розумів, що для консерваторії мені бракує знань з теорії, тому робив спроби вступити до університету Поплавськго. На щастя, вони були невдалими. Десь саме тоді, я вирішив, що хочу стати кінематографістом і почав готуватися до вступу в Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого на кінорежисуру. Через погану акторську майстерність та не високі бали зі ЗНО знову була невдача. Але після цього я відвідував курси по своїй спеціалізації при університеті Карпенка-Карого. На цьому мої пошуки себе не припинилися. Окрім фільмування, ще одним моїм захопленням була історія, тому почав готуватися до вступу на історичний факультет університету ім. Т. Шевченка. Заодно подав документи у Національний університет водного господарства і природокористування (Рівне) на геодезію, тому що туди підходили предмети зі ЗНО. Там провчився рівно п’ять днів. Після пар вищої математики стало зрозуміло, що останні п’ять років, з цим предметом не часто зустрічався. Оцінивши свої знання, зрозумів, що цю спеціальність точно не витягну. Тоді ж чітко визначив, що якщо наступного року нікуди не вступлю, то час припиняти ці спроби з вищою освітою і йти працювати руками. Але 2012 році я подав документи на спеціальність «Психологія» до Національного університету «Острозька академія». На першому курсі нас активно долучали до студентської самодіяльності, зокрема я робив різні відео. Так мої роботи побачили в ректораті й згодом запропонували працювати в університеті.

– А з чого почалося Ваше захоплення відео?

– Ще в дитинстві хотів малювати мультфільми. Коли мені було десь 12 років, друг показав програмку Photoshop, у які я спробував малювати. Навчаючись в музичному училищі, купив собі графічний планшет і вже зі своїх малюнків робив анімацію. Маючи вдосталь вільного часу між спробами піти вчитися до вишу, я поглиблював знання у роботі з відео й анімації та вивчав програми. Якраз перед вступом до академії зняв кліп для місцевого музичного гурту з Оженина «SYNTORA». Очевидно, що тепер я бачу там багато моментів недопрацювання, але тоді здавалося, що то нормальний та веселий кліп. Та зрештою, ця робота дала мені розуміння, що я хочу цим займатися. Згодом відео почало приносити які-не-які гроші. Наступним серйозним кроком було купівля у кредит дороговартісного фотоапарата. За нього я розрахувався, продавши свій саксофон, на якому вже довго не грав, зрозумівши, що мої почуття до музики дуже охололи. Про те, що музика і сцена це не моє, я відчув ще навчаючись у музичному училищі.

– Які проекти Вам вдалося реалізувати під час роботи в НаУОА?

– Першою масштабною роботою було фільмування безперервного читання «Кобзаря», яке було приурочено до 200-ліття Т. Шевченка та внесено до Книги Рекордів Гіннеса. Я завжди намагався не йти загальноприйнятим шляхом. У якийсь момент зрозумів, що коли мені хочеться робити те, що подобається, то потрібно певною мірою грати на випередження, тобто не чекати, аби мені почали давати завдання,  а йти і пропонувати свої ідеї. Для прикладу, так з’явився банер «Усе заради вашої самостійності»  та фільм «Острог в тіні історії». Також ми знімали проморолик, панорамні тури та багато іншого.

– Андрію, Ви створили фільм «Острог в тіні історії». Яка концепція цієї роботи?

– Цей фільм був дебютною роботою для всієї команди, яка сформувалася зі студентів НаУОА. І звісно кожному з нас від усього серця хотілося зробити щось особливе, наповнене змістом, а не просто красиву картину. І для кожного з нас це була грандіозна робота. Загалом ми ставили завдання порівняти історичне місто, яким є Острог зі сучасними, новоствореними містами, що складаються переважно зі спальних районів. Це сформувало ідею фільму – показати, як впливає на нашу національну самоідентифікацію середовище навколо нас. Мається на увазі, що людині, яка оточена однаковою, позбавленою будь-якої історії архітектурою, важко себе асоціювати з якимись традиціями, історичною тяглістю та постатями тощо. Отож, у фільмі нам хотілося показати, що саме такі історичні міста як Острог створюють національну самоідентифікацію. Пам’ятаю своє перше враження від Острога, коли я дитиною разом із татом проїжджав вулицею під замком, а потім декілька днів ходив під враженням від побаченого. Тоді я дуже заздрив тим людям, які живуть під самими мурами фортеці.

– Ваш фільм отримав славу скандальної роботи. Чому виник конфлікт з адміністрацією НаУОА?

– Бажання висвітлити різні аспекти історії нашої держави, культури міста, ідентифікації крізь призму Острога у результаті привело до того, що фільм вийшов дещо сумбурним і не всі його зрозуміли. Щодо конфлікту й заборони ректора демонструвати його, то тепер важко з’ясувати, чому і що сталося. Якщо коротко охарактеризувати, то команда, що працювала над фільмом, зачепила декілька тем, які керівництво університету попросило забрати. Як на мене, без тих історій уся концепція фільму розвалилася б, тому я принципово відмовився вкотре різати фільм. Університет своєю чергою також пішов на радикальне рішення – заборонив демонструвати стрічку. Зрештою, увесь час я був чесним, не зважаючи на всі плітки, що виникали навколо цієї ситуації. І сьогодні своє рішення і свою позицію щодо стрічки не змінив. Для мене ця робота була дуже важливо, у результаті вона дала мені розуміння багатьох речей. Зокрема, готуючи відеоматеріал, я дізнавався багато нового. Для прикладу, про міста-штетли, їхню культуру, кількість на території України. І навіть пізнав якісь невідомі мені досі сторінки історії своєї родини. Щодо фільму, він наразі є у відкритому доступі на Youtube, але фактично жодної офіційної презентації так і не відбулося.

– Розкажіть про особливості Вашої роботи? Що Вам найбільше подобається у цій діяльності?

– Є такий вислів, що монтаж – це процес творення роботи, а зйомка – колекціонування погано відзнятих кадрів. От власне і я отримую задоволення від процесу монтування і не люблю знімати. Напевно тому, що, коли ти знімаєш, дуже багато факторів не залежить від тебе. Мені подобається сам процес творення. Дуже часто чую від замовників абстрактне «зробити щось красиве». Звісно, буває й таке, що моє сприйняття гарного може відрізнятися від очікуваного. Але загалом людям подобається те, як я бачу місто, його пам’ятки й людей. Варто розуміти, що Острог я сприймаю очима не місцевого, людини, яка все своє життя дивилася на коробки, побудовані у 80-х роках минулого століття. І, як на мене, це перевага. Мене це місто вражає. Я не перестаю захоплюватися його історією і завжди ставлю перед собою завдання зобразити в картинці свій захват і те потужне перше враження від Острога. Також мені подобається ділитися своїм досвідом. Саме тому зараз я повернувся до НаУОА, де під час навчальної практики розповідаю студентам про роботу з відео.

– Чи є щось таке, що Ви мрієте зафільмувати?

– Я хочу знімати значимі речі. Ті, що поза часом. Такі, як Татарська вежа, Велика Синагога, замок Острозьких, Луцька вежа. Мені важливо, аби моя робота мала сенс.

Острог – місто, що об'єднує

Острог – місто, що об'єднує.

Posted by Туристично-інформаційний центр м. Острог on 2019 m. gegužės 10 d., penktadienis

– Яким би Ви хотіли бачити Острог за 5 – 10 років?

– Думаю, дещо зміниться ритм міста, коли цілком запрацює новий корпус Острозької академії. Адже його робота передбачає, що кількість студентів якісно зросте, відповідно сюди приїжджатиме ще більше молодих людей. Тому я бачу Острог саме студентським містечком. Щодо змін у туристичній сфері, то мені дуже хотілося, аби наші історичні об’єкти, які зараз ніби розкидані на різних острівках, все ж були об’єднанні. Зрозуміло, їх тепер розділяють комуністичні забудови, але при правильному підході все можна обіграти, додати сучасної нотки, зрештою, це теж наша сторінка історії. Ще один момент: коли  НаУОА відкриє для відвідувачів новий корпус, туристи зможуть подивитися на місто з оглядової вежі, і я думаю, саме ця вежа стане тим об’єднувальним елементом усіх частин міста. Ще хотілося б, аби запрацювала міська програма, яка модеруватиме зовнішню рекламу в Острозі.

Розмовляла Інна СОБКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *